Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

“В українській хаті не було підлоги” та інші цікаві факти про традиційну українську оселю

“В українській хаті не було підлоги” та інші цікаві факти про традиційну українську оселю
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

Дуже гарно про українську хату писав Олександр Довженко:

“Мені жаль розлучатись з тобою. В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом. У твої маленькі вікна так приязно заглядали сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі”.

Довгий час свого розвитку пройшла українська хата – від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, палахкучими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м’яти на долівці. Хата – то цілий світ українського селянина, наповнений значущими символами: Долівка зв’язувала його з Матір’ю-Землею, стіни захищали від ворога, дах – од негоди, а сволок – він нечистої сили.

Долівка

Земляна підлога, вимазана глиною; рідше – взагалі підлога. З глини були стіни, стеля, простінки, навіть підлога, яку тут називали долівкою (І.Сенченко).

Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами “землю” змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, тому в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.

“Підлоги в хаті не було, земля також могла на кожне свято змащуватись “гівнічьком”, а довкола попід поріг, стіни, піч підводилося сажею рівним “пасочком” в 3-4 см”.

Трійця

Число “3” традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати. За вертикаллю житло ділиться на три частини. Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв’язку обжитого простору з Всесвітом.

– Верхній ярус житла – це зв’язок з небом, високою сферою світотворення. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається та котру не сміють переступити злі духи.


– Елементи середнього ярусу – стіни, двері, вікна, простінки – це проміжок між ідеалізованою небесною сферою та підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі зв’язкових для спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла.

– Нижній ярус (долівка, підпіччя, призьба) – це поєднання з Матір’ю-Землею, нижнім світом творення. Межа світу наземного і підземного.

Призьба

Призьба – зовнішня частина хати, невелике підвищення в її передній частині, не вище фундаменту чи підмурівки або дерев’яної підвалини. Її обмазували червоною глиною, яка символізувала очищувальну силу вогню. До зими на призьбу ставили загату, для утеплення стін, а в теплі пори року використовували в інших корисних цілях: сушили цибулю, часник, мак, різне зілля, виставляли посуд, а в свята або в часини відпочинку застеляли домотканними доріжками і збиралися цілою родиною для розмов про життєві та господарські справи. Спільне перебування родини на призьбі – ознака родинної злагоди. Призьбу завжди тримали в чистоті, дуже часто підводили червоною глиною – утворювалося кругом хати замкнене коло, що не впускало злих сил до середини.

Якщо в сім’ї жили два або й три покоління, то в хатчині в запічку хтось із стареньких і жив, і спав. На сволоки клали завжди пахучі трави: васильки, капупер, материнку.

Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:

“Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.”

Українська хата, як правило, була розміщена до вулиці причілками, тому декоративно оздоблювалися і чола, де часто стріха завершувалася фігурною оздобою у формі кінської голови, вона вважалася оберегом від злих сил. У деяких місцевостях на гребені з обох боків зустрічалося різьблене зображення змії, образ якої символізував вічність, мудрість і життя. Інколи чолові стріхи прикрашалися великими розетами – символом сонця, а також зображеннями птахів і квітів.

Наснились мальви, рута-м’ята
І скрип криничний журавля,
І смерекова отча хата,
Яку давно покинув я…
Дитячих літ моїх колиска,
Моя порадниця свята,
Вона, як доля, рідна й близька,
Миліш її ніде нема. (М.Бакай)

Джерело: uamodna.com
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Оголошення

"Хочеш читати цікаві, позитивні та
корисні пости рідною українською
мовою?
Тисни "Подобається"!"

Я вже з Вами, не показуйте більше цю штуку

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: