Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

Притча про жінку, яка дуже переживала за свою дитину

Притча про жінку, яка дуже переживала за свою дитину
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка, голова нахилена вперед, а погляд з-під лоба був тривожним і пильним.

– Ти втомилася, мила жінко? – занепокоївся Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.

– Дякую, але я не можу тут розсиджуватися, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і відразу назад! А то раптом за цей час що-небудь трапиться! Ніколи собі цього не прощу!

– Чого ж ти не готова собі пробачити?

– Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я як раз і прийшла попросити тебе: Господи, спаси і збережи її!

– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в Моїй турботі?

– Ні, але … У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у неї вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що її занесе на повороті, вона заб’ється, і їй буде боляче.

– Що ж, наступного разу вона буде обережніша, тому що на власному досвіді переконається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ж ти не хочеш дати дитині навчитися?

– Тому що хочу позбавити її від цього болю! – пристрасно вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де вона може впасти.

– А впасти вона може всюди… – задумливо відповів Господь. – Навіть з власного ліжка можна впасти, хіба ні?

– Ну так… Але ж є таке прислів’я – «знав би, де впасти, так соломки б підстелив». Ось я і намагаюся убезпечити її.


– І тепер хочеш, щоб я обклав її соломкою з усіх боків? Добре. Гляди ж!

І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув його в світ. Солома потрапила точно в ціль: вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх негараздів, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається рухатися то туди, то сюди, розсунути стебла, пробратися крізь солому, але все марно: солома пересувалася разом з ним, готова, якщо що, пом’якшити удар. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то в розпач, то в лють. А в кінці кінців, він дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум’я, і всю картину миттєво затягнуло димом.

– Синку! – закричала жінка. – Синку, я йду на допомогу!

– Хочеш підкинути в багаття ще соломки? – запитав Господь. – Май на увазі: чим більше соломки стелить батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї будь-яку ціну. Якщо ж це не вдасться, то вона може і зовсім почати марнувати життя. Адже він не буде знати, що таке біль, і що таке свобода вибору – теж…

– Але я не можу цього допустити! – проридала жінка. – Мій мішок соломки врятує його!

– Ти думаєш, що це мішок соломки, але ти помиляєшся, – відповів Господь. – Насправді це – Мішок Проблем. Всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи, якими ти наповнена, знаходяться в цьому мішку. Все, про що ти думаєш і тривожить, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина втомилася …

– Виходить, я не повинна піклуватися про сина? – в роздумах наморщила лоб жінка. – І це говориш мені Ти, Господи?

– Дбати – хоч греблю гати. Це справа матері. Але ось турбуватися ти не повинна – це точно. Адже Я ж теж про нього дбаю. Дозволь і Мені робити Мою справу. Просто не заважай мені! Але це, як Я розумію, питання віри …

– Знаєш що, Господи? – трохи подумавши, заговорила жінка. – Ти можеш дати мені … сірники?

– Зрозуміло. А що ти хочеш робити?

– Спалити свій Мішок Проблем, – посміхнулася жінка. – І навчитися, нарешті, довіряти Тобі по-справжньому. Падати і підніматися. Помилятися і виправляти помилки. З вдячністю приймати і радість, і біль. І подарувати моєму синові право робити те ж саме.

– Це вірне рішення, – посміхнувся Господь.

– Ну їх, ці тривоги! Гори вони всі вогнем! – шепотіла жінка, дивлячись, як палає, корчиться, розсипається і стає попелом її заздалегідь припасені соломка, її Мішок Проблем. І спина її тепер була прямою, голова високо піднятою, а погляд чистим і ясним. – Я вірю, Господи, що все, що відбувається, послано Тобою – для блага нас самих. Тепер я і справді вірю!

Джерело: slovo.today
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Оголошення
Коментарі

"Хочеш читати цікаві, позитивні та
корисні пости рідною українською
мовою?
Тисни "Подобається"!"

Я вже з Вами, не показуйте більше цю штуку