Кому, як не нашим мамам, ми вдячні за ті крупиці мудрості, які отримували протягом усього життя …
Моя мама говорила мені маленькій: «Не будь скупою і усім ділися з друзями, але запам’ятовуй тих, хто приходить до тебе тільки за цукерками. Це не друзі».
Мама говорила мені в пісочниці: «Якщо ти будеш їсти пісок, то не залишиться місця для морозива».
Моя мама говорила мені в школі: «Вчись, дитинко, для того, щоб потім робити лише те, що ти хочеш, а не те, що тільки можеш».
Моя мама говорила мені, віддаючи на музику: «Гра в класики на вулиці закінчиться через кілька років, а музикальний слух залишиться назавжди».
Моя мама говорила мені в балетній школі: «Тобі не потрібно ставати балериною, але правильна постава додає силу характеру і 10 см до зросту».
Моя мама говорила мені в юності: «Кохання – це прекрасно, але перш за все потрібно навчитися любити себе».
Моя мама говорила мені в інституті: «Візьми пляшку хорошого вина і просто поговори з тими, хто тебе не любить».
Моя мама говорила мені, коли я плакала: «Кого ти жалієш? Себе? Роби висновки! Від іншого ранні зморшки».
Моя мама говорила мені під час розлучення: «Помилятися – це нормально, головне робота над помилками. А прямо зараз тобі потрібно викинути це пальто і купити нове».
Моя мама говорила мені пізніше: «Доки я жива, ми з усім розберемося, але колись тобі доведеться і без мене».
Моя мама говорила мені все життя: «Не віддавай останнє, не попадай на залежність – віддавай тільки те, що можеш, розраховуй в першу чергу на себе».
Я знаю, що не завжди була ідеальною донькою, але моя мама завжди говорила мені: «Я пишаюся тобою, дівчинко! Ти у мене найкраща!»
