Вчителька історії з Техасу Леслі Раш написала про те, яким чином в її родині вже багато поколінь розповідають правду про Санту. І цей спосіб настільки прекрасний, що ним хочеться поділитися з усіма.
– Коли дитині виповнилося шість або сім років, і ви помітили у неї перші сумніви в існуванні Санти – значить, вона готова.
Я зазвичай веду їх в кафе і, зробивши замовлення, говорю : «Ти, звичайно, дуже сильно виріс за цей рік. І не тільки став вище – я бачу, що твоє серце теж стало більше. І ти так виріс, що сам можеш стати Сантою.Можливо, ти помітив, що більшість побачених тобою Санта-Клаусів – це люди, переодягнені в нього. Деякі з твоїх друзів могли тобі сказати, що його взагалі не існує.
Так думають багато дітей, тому що вони ще не готові бути Сантою. Але ти готовий. “(Постарайтеся, щоб у вас був таємничий голос).
Попросіть дитину вибрати, будь яку, людину – наприклад, сусіда. Місія дитини – таємно дізнатися чого потребує ця людина і потім забезпечити цю людину цим, загорнути в подарунковий папір і доставити. І ніколи не розкривати таємниці, що це зробив ти.
Бути Сантою не означає отримувати схвалення – це безкорисливе бажання віддавати.
Мій старший син так вибрав «тітку відьму», що живе на розі. Жінка і справді вселяла страх: навколо її будинку була огорожа і вона ніколи не дозволяла дітям заходити за неї, щоб пограти в м’яч або фрісбі. Вона часто кричала, щоб діти бавились тихіше і все таке інше.По дорозі в школу син помітив, що щоранку вона виходила на ґанок забирати пошту босоніж – і вирішив, що їй потрібні тапочки. Тому, йому довелося побути шпигуном і ховатися в кущах, щоб з’ясувати приблизний розмір її ніг.Коли ми купили їй теплі капці, він упакував їх і наклеїв зверху «З Різдвом від Санти». Одного вечора після вечері він відправився до її будинку і підклав подарунок їй під двері. Наступного ранку ми спостерігали за тим, як вона вийшла на ганок, підібрала упаковку і пішла в будинок. Мій син чекав з нетерпінням, що трапиться далі. Наступного ранку, коли син йшов до школи, ми побачили те, як вона забирає пошту в теплих капцях. Син був в ейфорії. Мені довелося нагадати йому, що НІХТО, ніколи не повинен знати, що це зробив він – інакше він вже не буде Сантою.
Пізніше кілька наступних років він вибирав безліч людей для подарунків і завжди вибирав для них унікальний, індивідуальний подарунок. В один рік він ретельно вичистив свій велосипед, поміняв на ньому сідло і віддав його донці одного з наших друзів. Ці люди були дуже бідні. Ми запитали батька дівчинки, наскільки це буде доречно. Вираз обличчя дівчинки, коли вона побачили біля свого будинку велосипед, могло зрівнятися хіба що з виразом радості на обличчі мого сина. Коли прийшов час розповісти все молодшому синові, старший захотів поговорити з ним сам. Зараз вони обидва прекрасні «дарувальники». Адже вони розкрили секрет того, як бути Сантою.
