У пості Анна Дуніна, відома українська рестораторка, порушує важливі питання про кадровий дефіцит, з яким зіткнувся малий та середній бізнес в Україні після початку війни.
Основні тезиси посту:
- Дефіцит кадрів: Війна призвела до масового від’їзду людей з країни, що створило гострий дефіцит працівників у різних сферах.
- Необхідність підвищення зарплат: Для залучення та утримання співробітників бізнесу доведеться підвищувати зарплати, що може призвести до зростання цін на товари та послуги.
- Неетична конкуренція: В умовах дефіциту кадрів може зрости нездорова конкуренція між бізнесами, що може призвести до демпінгу, зниження якості обслуговування та навіть руйнування цілих індустрій.
- Зниження донатів: Через втрату доходів люди будуть менше донатити на підтримку армії та інших важливих потреб.
- Складний вибір: Українцям, які виїхали за кордон, доводиться робити складний вибір між безпекою та бажанням допомогти своїй країні.
- Майбутнє українського сервісу: Якщо дефіцит кадрів не буде вирішено, український сервіс може значно погіршитися, що призведе до скорочення податків, зниження платоспроможності населення і т.д.
Подаємо далі без змін:
Людей немає. все.
У малого і середнього бізнесу є великий ризик не відповісти на новий виклик.
Бо тут навіть не зрозуміло, якою супер креативною має бути ідея вирішення, коли ти не можеш вплинути на реальну відсутність працівників.
Зовсім скоро звичайні люди всередині звичайних сервісів стануть на вагу золота. що призведе до ринкових бійок, не легших за super heavyweight, де кожен раз нокдаун буде робити той бізнес і той бренд, який тупо має жирок демпінгувати, піднімаючи зарплати.
Що безперечно народить ще більше неетичної поведінки, заруби всередині різних професійних комʼюніті та в результаті зруйнує цілі індустрії незрілим дилетантством за шалені гроші, бо кваліфікованих крутих кадрів просто не буде в достатній кількості.
Коли слухала інтервʼю Тараса Чмута The Ukraїner, то вихопила для себе думку про те, що донатити люди можуть поки в них є дохід. є доходи — є допомога. немає доходів — нема допомоги. так що питання не тільки в свідомості і культурі. питання ще й в можливостях.
Так от.
Скоро ми перетворимось або на справжній європейський сервіс з 10 позиціями в меню, втомленими від запар 2 офіціантами (кухарями, будівельниками, швачками,
продавцями, вантажниками, водіями, логистами, клерками…) замість 10, поганозбитим капучіно і недосоленим омлетом.
Або бізнеси будуть зупинятися.
Тим самим зупинятися будуть податки. хоч і маленькі, але як ми всі вивчили за ці роки головне правило закриття зборів, але релевантне і для бюджету, — малих податків не буває. далі зупиниться платоспроможність населення. далі — донати.
І отут хотілося б, канєшна, дати клич і сказати «гей. дівчата, хто там виїхав за кордон — повертайтеся, ви тут потрібні батьківщині», але я ж не можу. бо безпека понад усе.
Проте і вибір жити чи не жити в цій країні, бути фізично з нею, коли їй і всім нам дуже складно, теж понад усе.
Короче дупа.
Ну і я вас попередила: український сервіс, який ви так обожнюєте і за яким так сумуєте, варто занести вже в червону книгу.
Пишіть в коментарях кого вам не вистачає і скільки. Поплачемо разом, бо, ну вибачте, не тільки ж красиві картинки постити. Іноді треба і реальність усвідомлювати.
Живемо в складні часи, І саме нам, чомусь, випало їх проходити
