Мурашки по шкірі (мільйонами мурашок!)
Ранок пах манною кашею. Вечір суничним милом. Праскою подушка. Щастям пахли мамині духи. Все навколо здавалося важливим і таким справді було. Світ був яскравий, вітер лагідний, ночі довгі й тихі.
А у снах літаю, пам’ятаєш? Вище зірок і літаків, без ракет і навіть крил, просто взяв і полетів. Чудеса траплялися опівночі, в січні і по суботах.
Так і було. Правда було. А тепер все це де?
Ранок пахне розчинним. Ніч пройшла і не помітив. Від подушки чимось пахне, випереш в вихідний. На повні груди дихаєш димом третьої поспіль сигарети. Сон перервався липким страхом зіткнення з землею. У січні мороз і затори, по суботах відіспатися, ночами нерідко шумно, опівночі – просто день пройшов. Замінивши посмішку дужкою ти забув, як посміхатися. Ти забув, як вірити в диво, адже ти дорослий і великий.
Ти великий і сам все можеш. Ти не хочеш манної каші. Антисептик замість мила. Спати бажано без снів.
І мурашками по шкірі (мільйонами мурашок!) повз пролетить безкрилий шлейф від маминих парфумів.
