Маленька сіренька курочка сиділа на галявині поряд зі своїм курником і дуже сумувала:
– Я бідна, нещасна. Півні мене не розуміють, кури мене кривдять. У курнику темно, глухо, порожньо, сумно. Загалом, сиділа вона і страждала.
І в цей момент повз пролітала величезна біла птаха.
Вона почула слова курочки, приземлилася поряд і сказала:
— Не хвилюйся, курочко. Хочеш, я тобі допоможу полетіти до прекрасної країни, де ти будеш щаслива?
— Ні, – сказала сіра курка. – Це неможливо – курки не можуть літати.
— Ну і що? — відповіла біла птаха. — Я навчу тебе.
— Ні, – сказала сіра курка. — У мене надто маленькі крила для цього.
— Не хвилюйся, — промовила біла птаха. — Хочеш, я посаджу тебе на спину, і ми полетимо разом?
— Ні, — зітхнула сіра курка. — Я прилечу туди, і мені не буде де жити.
— Не хвилюйся, — обнадіяв її білий птах. Я допоможу тобі зробити так, щоби у тебе було житло.
— Ні, – сказала сіра курка. — Що я робитиму сама? Мені буде сумно.
— Не хвилюйся, — усміхнувся білий птах. — Я допоможу тобі знайти півника.
— Ні, – сказала сіра курка. — А раптом цей півник виявиться злим і шкідливим?
— Не хвилюйся, — зітхнув білий птах. — Я навчу тебе жити так, щоб у твоєму житті траплялися тільки чудові півні.
— Ні, – сказала сіра курка. — Таких півнів не буває на світі.
— ТИ ПІШЛА ТИ ДО ДУ*И! — закричала біла птиця, розпустила величезні крила і полетіла…
А маленька сіренька курочка тільки переконалася, який не справедливий світ, у якому вона живе і як погано до неї ставляться оточуючі.
