Пророчі вірші Тараса Шевченка:
Ще три століття тому, у часи Шевченка, український народ вже боровся з імперськими амбіціями московського царя. Ця боротьба знайшла відображення у багатьох творах Кобзаря, де він засуджує жорстокість та несправедливість імперії, а також закликає українців до єднання та самоусвідомлення.
Поета Тараса Шевченка, який жив у 1814—1861 роках, зараз в Україні називають пророком. Звісно, Кобзар навряд чи мав дар провидіння, однак слова його віршів не лише влучно описують долю українців у XIX столітті, але й відповідають тому, що відбувається зараз, у столітті XXІ-му. Чи усвідомлював він, що його вірші про росію залишатимуться актуальними протягом майже двох століть після його смерті?
Можливо, поетичне чуття підказувало йому, тому й присвятив він таку кількість віршів темі України, неволі та непростого шляху до свободи. COMA дослідила рядки з творів Шевченка, які можна трактувати як пророцтва для українців.
«Сон»: про імперські апетити росії
Поема «Сон» має багато актуальних нині рядків.
У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Вражає, як мало змінився характер і «несите око» російської влади за майже два століття. Невеликий прогрес пережила й система російського суспільства, у якій батюшку-царя треба боятися, але можна самостверджуватись за рахунок слабших.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
У своїй поемі Шевченко змалював ситуацію, подібну до тієї, з якою стикаються українці у питаннях культури. Після початку повномасштабного вторгнення кількість охочих перейти на українську мову значно збільшилась, а російська втрачає позиції в культурній та інших сферах. Ліричний герой Шевченка це неначе передчував.
Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
«Де ты здесь узялся?»
«З України». — «Так як же ти
Й говорить не вмієш
По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, —
Говорить умію,
Та не хочу».
Століття минають, а політична система росії, описана Шевченком, немов заклята, не втрачає своєї зловісної актуальності. російська імперія, а потім СРСР були «тюрмою народів». Нинішня рф, у якій відсутні політична альтернатива та свобода слова, мало чим від них відрізняється. Тому слова поеми «Кавказ» звучать доречно і сьогодні.
А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
У цій же поемі можна знайти слова, які нагадують нам про «братську любов» росіян, про яку вони люблять згадувати в контексті ставлення до українців.
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
«До Основ’яненка»: про перемогу правди над ворогами
Шевченко вірив, що Україна знову постане з попелу і правда про її багату історію буде почута світом. Він не втрачав віри в остаточне торжество правди, незважаючи на гніт імперії.
Ці слова можна вважати пророчими й сьогодні, коли все ще є люди, які вдають, що не знають «чия правда, чи кривда» у війні росії та України.
Тілько ворог, що сміється…
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
«Сон»: поема про комплекс меншовартості
У поемі «Сон» він звертається до проблеми меншовартості, яка й у 21-му столітті впливає на мислення багатьох українців.
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
…
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі…
Поет нагадує, що народ має жити своїм розумом, а не тільки переймати уявлення про себе від інших. Шевченко вважає, що українці занадто сильно покладаються на «закордонних експертів», як ми називаємо їх сьогодні.
Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже.
І хоча подекуди сліди цієї невпевненості у власній суті все ще можна розгледіти в українцях, за останні роки ми стали значно більш впевнено відповідати на питання «Хто ми?». Та й свою історію українці тепер розповідають самі, без чужих вказівок.
«І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: про важливість єдності
У вірші “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” Шевченко розкриває секрет успіху українців – це єднання.
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
«Кавказ»: про боротьбу і перемогу
Попри те, що багато рядків Шевченка — про недолю і нещастя в імперії, є в нього й слова, які, хочеться вірити, пророкують українську перемогу.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
