Їй — два… вона так любить маму
і цілий світ знайде в її очах
бо мама заплітає колосками
цілує ранки.. і розвіє страх….
Їй — шість… “не плач, моя мамусю…
я вже доросла.. йду у перший клас !”
портфелик, зошити… і “швидко повернуся”
все швидше.. й швидше… рухається час….
Їй — чотирнадцять… світ насправді інший
і мама, знає… знає не про все….
цілунки перші, друзі, зради, вірші…
а час летить…., а час уже несе….
Їй — майже двадцять… не змінилась, наче..
освіта, мрії.. менше й менше… спить
весілля, фото… мама знову плаче….
і все.. в її житті…. завбільшки з мить….
Вже двадцять три… комусь телефонує…
у мене народився, мамо, син….
я плачу й плачу…. скільки сліз тих… чуєш…
він — цілий світ… й на цілий світ — один…
Сьогодні — тридцять.. втомлена й красива…
у неї діти… все кудись летить….
цілує ранки… й не повіриш, диво –
все заживає, мамо…. майже.. не болить
Їй — п’ятдесят… вона сьогодні.. в мами….
бо не побачити її… найбільший страх….
бо тільки мама …. вміє .. колосками ….
і цілий світ…. лише в її…. очах ..
Ілона Ельтек
