Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

Коли обираєш шлях “по совісті”, янгол завжди крокує поруч! Притча на вагу золота

Коли обираєш шлях “по совісті”, янгол завжди крокує поруч! Притча на вагу золота
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

– Вам скільки?

– Кілограма два, не менше!

– Упевнені, може, півтора вистачить?

– Ні, два!

– Валю, загорни два тупості, – чоловік, що сидить за столом, крикнув кудись за ріг.

– З тупістю беруть ще заздрість та ненависть. Берете?

– Так! Теж по два кіло!

– Ні, ці на додачу, по півкіло в руки, не більше.
Черга розмитою плямою плескалася мармуровими сходами стікаючи у величезний хол. Загальна напруга. Не вистачить, розберуть. Дуже хотілося легкого життя, без найменшого напруження.

– Жінко, пропустіть, я тут стояла! Ви пізніше підійшли! – Відштовхуючи ліктями ту, що пізніше підійшла, лізла на місце молода жінка великих розмірів.

– Ні, це я раніше підійшла! – верескнула, хапаючись за повітря руками опонентка.

– Пані, не сваріться, всім вистачить, – долинуло зверху. – Що вам?
Зпітнілий чоловік з червоним обличчям переминався з ноги на ногу.

– Мені як усім, як усім і побільше! Точно безкоштовно?

– Дивлячись який виберете, – з часткою іронії пролунало у відповідь. –
Перший пакет – інтелект, до нього на додачу – жалість, співчуття, прийняття, любов. Цей вартує ваших зусиль, грам триста/чотириста, не більше. Другий, абсолютно безкоштовно – тупість, до нього байдужість, ненависть, заздрість. Вам який?

– Мені як усім, як усім, – нервував краснолицій чоловік ще більше.

– Усі беруть тупість, вам також?

– Так! – без роздумів випалив він. – А точно з усім цим жити буде легше?

– Абсолютно, – з тією ж часткою іронії повторив молодик сидячий за столом і тихо зітхнув. – Жодних турбот! Тупість перекриє можливість мислити та аналізувати, байдужість перекриє можливість про будь-кого хвилюватися, заздрість зігріватиме своїм теплом! – За інструкцією випалив він завчені фрази, а від себе додав: «Поки не спалить!».

– Ну, що, перший пакет так ніхто і не взяв, – той, що сидів вгорі за столом підвівся і обтрусив штани.

– Та й учора не взяли, – потер руки напарник. – Його взагалі рідко беруть, ніхто не хоче напружуватися.
Раптом на дверях задзвенів дзвіночок.

– Ми закриті, – пролунав голос згори – Приходьте завтра.

– Мені терміново, мені зараз, мені жалість! Там собака помирає, всі повз нього йдуть, а моя закінчується, прошу. І співчуття, якщо можна.

– Другу годину в людях шукаю, ні в кого нема, сказали у вас.
У залі запанувала тиша. Двоє нагорі завмерли, здивовано дивлячись на того, що прийшов.

– Впевнені? – тишу порушило питання.

– Так, звичайно, як я без неї житиму? З нею зовсім інакше.
– З нею складно! – менеджер почухав потилицю. – Складно ви житимете з нею, там ще йдуть милосердя, прийняття, розуміння. Воно вам треба? Візьміть пакет лімітний: тупість, ненависть, байдужість… Усі беруть! Безкоштовно.

– Ні, мені жалість потрібна, я готовий заплатити…

– Так ви не зможете в цьому суспільстві жити! Тільки сьогодні понад сотню тисяч пакетів із тупістю розібрали. І так кожного дня. Куди ви зі своєю жалістю? З нею мозок працює, душа оживає, ви божевільний?

– Ні, живий, і душа поки що жива. Дайте мені жалість, і я піду.

– Ви будете самотні, вас не приймуть у суспільстві! – Простягаючи пакет, невпевнено сказав менеджер.

– Краще самотній, ніж мертвий. Що з мене?
– Нічого… вам, як першому покупцю бонус – безкоштовно.

– Дякую, – молодий юнак взяв дбайливо пакет, притиснув до грудей, усміхнувся і вийшов.
Двері тихо брязнули.

– Жаль мені його, як він серед цієї маси один? – почухав голову Олесь.

– Не хвилюйся, – Валентин поплескав його по плечу. – До цього пакету на додачу йде ангел-охоронець, на тримай.

– Що це? – він повернувся і взяв аркуш паперу.
– Твоє підвищення.
У повітрі повисло питання.

– Тупість беруть на ура, безкоштовно ж. А ось жалість, співчуття, кохання – ні. Продати ці пакети важко. І якщо ти зміг хоч один такий пакет прилаштувати, то підвищення в тебе в кишені…

– І що я тепер маю робити? – здивовано спитав молодший.

– Оберігати свого підопічного, щоб не був самотнім і не з’їденим суспільством, – Валентин дістав із шухляди крила з великим карабіном і передав Олесеві.

– На, лети за ним, пильнуй обома! Такі як він – на вагу золота.

©Василиса Савицька
Переклад українською Юлія Хмара

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: