Назви українських місяців: історія та цікаві факти
Кожен місяць року в українській мові має свою унікальну назву, яка тісно пов’язана з погодними явищами та господарською діяльністю того часу. Ці назви не лише красиві, але й несуть у собі цікаву історію, яка сягає глибини століть.
Січень:
Походить від слова “січа”, що означає розчищену від дерев ділянку лісу, найчастіше – для лісозаготівлі. Це пов’язано з тим, що у цей зимовий місяць наші предки займалися підсіканням дерев перед весняним викорчовуванням, щоб підвищити врожайність земель. Схожі назви можна знайти й в інших слов’янських мовах.
Цікаво, що існує й народне тлумачення назви “січень”, яке пов’язує його з лютими морозами та вітрами, що “січуть” обличчя. Проте, ця версія не має таких ґрунтовних підстав, як пояснення, пов’язане з лісозаготівлею.
Окрім “січня”, цей місяць також мав й інші назви: просинець, прозимець, студень, вогневик.
Лютий:
Лютий – найкоротший місяць року, який отримав свою назву через люті морози та хуртовини, характерні для кінця зими. Ця назва чітко відображає суворий характер погоди в цей період.
Цікаво, що в давні часи “лютим” або “лютнем” частіше називали нинішній січень.
Окрім “лютого”, цей місяць мав й інші назви: сніговій, казибрід, сніжень, бокогрій, межень, палютий.
Березень:
Існує декілька версій походження назви “березень”. Найпоширеніша з них пов’язує її з деревом берези, яке саме в цей час починає квітнути і виділяти сік.
За іншою теорією, назва місяця походить від “березозолу” – промислу спалювання берези для отримання золи, з якої виготовляли скло.
Варто зазначити, що в давнину “березнем” називали другий місяць весни, тобто нинішній квітень. А перший весняний місяць мав назву “марець”, яка походить від імені бога рослинності та родючості Марса. Цю назву можна зустріти в українській літературі до 18 століття.
Інші українські назви березня: сухий, марець, соковик, крапельник, весняний, зимобор.
Квітень:
У давні часи другий весняний місяць українці називали “березень”. Нинішня назва “квітень” стала масовою лише у 18-19 столітті. Її поява пов’язана з тим, що саме в цей час розпускаються перші весняні квіти, а дерева починають активно цвісти.
Окрім “квітня”, цей місяць мав й інші назви: березень, цвітень, красенець, снігогін, капельник, сочень.
Травень:
Назва п’ятого місяця “травень” очевидно пов’язана з травою, яка буйно розростається та вкриває землю в цей період кінця весни. Це слово має давнє коріння і зустрічається також в інших слов’янських мовах.
Цікаво, що у 17-18 століттях під впливом латини місяць “травень” часто називали “май”. Проте, в 20 столітті було відроджено традиційну слов’янську назву, яка й досі використовується в українській мові.
Червень:
Українська назва першого літнього місяця “червень” походить від поширеної в Україні комахи під назвою “червець”. З черевця цієї комахи добувають червоний барвник кармін, який використовували з давніх часів.
Існує й інша версія походження назви “червень”, яка пов’язує її з появою в цей час червоних квітів. Проте, ця теорія не має таких ґрунтовних підстав, як пояснення, пов’язане з комахою “червець”.
Окрім “червня”, цей місяць мав й інші назви: ізок, сінокіс, рум’янець, різноцвіт, гнилень, ґедзень, сонцекрес.
Липень:
Назва сьомого місяця в українській мові пояснюється просто – саме в липні масово цвіте липа, і починається сезон збору липового меду. Ця рослина відігравала важливу роль у житті наших предків.
Інші українські назви липня: липець, косень, страдник, громовик, білень.
Серпень:
Останній місяць літа наші предки присвячували активній роботі: сінокосу та жнивам. Саме з цим пов’язана й назва місяця – “серпень”. В цей період не обходилися без серпа, адже саме ним жали збіжжя.
Окрім “серпня”, цей місяць мав й інші назви: жнивень, хлібосол, городник, копень, барильник, спасівець, зоряничник.
Вересень:
Перший місяць осені отримав свою назву на честь вересу – цінної медоносної рослини, яка цвіте пізно, на початку осені. Саме цвітіння вересу й стало основою для назви місяця.
Інші версії походження назви “вересень” вчені вважають недостовірними.
Інші українські назви вересня: маїк, сівень, покрійний, травник.
Жовтень:
Українська назва другого осіннього місяця “жовтень” є унікальною й не зустрічається в інших слов’янських мовах. Вона пов’язана з пожовтінням листя на деревах у цей час.
Цікаво, що, за теорією Бориса Грінченка, раніше жовтнем називали вересень, а десятий місяць року українці називали листопадом.
Окрім “жовтня”, цей місяць мав й інші назви: весільник, хмурень, грязень, передзимник, древопилень, зазимник.
Листопад:
Назва “листопад” поширилася Україною із західних областей, де осінь приходить пізніше. Вона чітко й образно описує характерну для цього місяця осінню пору – опадання листя з дерев.
У центральних і східних регіонах України останній осінній місяць до 19 століття називали “грудень”, адже до цього часу дерева вже стояли голі. А перший зимовий місяць мав назву “студень”.
Інші українські назви листопада: напівзимник, братчини, перезимник, падолист, листогній.
Грудень:
Перший місяць зими й останній місяць року раніше в Україні називали “студень”. Це пов’язано з лютими морозами, які скували землю в цей час.
Сучасна назва “грудень” поширилася Україною до 19 століття. Вона походить від слова “груддя” і означає замерзлі грудки землі, а також закінчення посіву озимих культур.
Інші українські назви грудня: студень, просинець, стужайло, вітрозим, лютовій, студинець, андріїв.
