Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

9 психологічних законів, які керують вчинками людей навіть проти їх волі

9 психологічних законів, які керують вчинками людей навіть проти їх волі
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

У нашому житті відбувається безліч подій, які важко зрозуміти. Вчені вже давно відкрили теорії, які пояснюють, чому навколо відбувається казна-що. Виявляється, люди діють за сценарієм і нашу поведінку неважко передбачити.

Тутка прочитали купу книг з психології та вирішили поділимося з вами таємними знаннями: всі випадковості, які відбуваються з вами, не випадкові. І найбільш дивні вчинки людей можна пояснити за допомогою науки.

1. Теорія розбитих вікон.

Кримінологічна теорія розбитих вікон народилася в головах двох американських соціологів Вілсона і Келлінга. Вчені намагалися зрозуміти, чим викликане зростання злочинності в Нью-Йорку 80-тих років. І прийшли до висновку: дрібні правопорушення (розкидане сміття або графіті) активно впливають на злочинність взагалі.

Приклад з життя: Якщо хоча б одне вікно в будівлі розбите і не засклене, то перехожі вирішують, що всім навколо начхати і відповідальних за безлад немає. Незабаром в цій будівлі всі вікна будуть розбиті, а в цілому району розповзеться впевненість у безкарності. Люди вирішать, що і за серйозніші злочини їм нічого не буде («Якщо можна іншим, то чому не можна мені?»).

Прихильник цієї теорії мер Нью-Йорка (1994) Рудольф Джуліані знизив рівень злочинності наполовину. ТРВ можна застосовувати всюди: в міжнародній політиці, на державному рівні, у своїй квартирі й на роботі.

2. Теорія завченої безпорадності

Завчена безпорадність – це порушення поведінки, при якій людина не робить нічого для покращення свого життя, хоча має для цього всі можливості. Чому «завчена»? Та тому що ніхто не народжується з ідеєю, що долати перешкоди немає сенсу. Ця думка з’являється після пережитого стресу або низки невдач. Щоразу отримуючи від життя стусани, люди опускають руки і вірять в те, що від них нічого не залежить.

Приклади з життя: людина провалила дві спроби вступу до вузу, важко працює за мізерну зарплату або не може розлучитися з токсичним партнером. З боку все легко і просто: вивчи білети до іспиту, знайди іншу роботу, розлучіться – і проблемам кінець. Але той, хто загнаний в безпорадність, не бачить простого виходу і буде терпіти біль.

Що робити?

  • Відкинути перфекціонізм – мало що в житті можна зробити на 100% ідеально.
  • Зменшити очікування, в тому числі негативні – неприємність ще не відбулася, а ми вже боїмося її.
  • Навчитися оптимізму. Так, є така штука, як завчений оптимізм, і за кілька вправ його можна опанувати.

3. Теорія тунелів реальності.

Згідно з цією теорією, людина бачить світ через фільтри свого досвіду і переконань. Виховання, освіта, всі радощі та невдачі, які колись відбувалися з нами – ось будівельний матеріал для тунелю реальності. І тому на одні й ті ж речі люди реагують по-різному.

Приклад з життя: візьмемо легендарну картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Поглянувши на неї, одна людина помітить загадкову посмішку, інша помітить в ній математичну досконалість. Ну, а третя зауважить огрядну жінку без брів. І ніхто з цієї трійки не помиляється – всі вони живуть в своїх тунелях і щиро вірять, що мають рацію.

А все тому, що згідно з теорією тунелів, єдиної істини не існує. Та й існувати не може. Втекти зі свого тунелю важко. Він схожий на протоптану стежку: зручний і звичний.

4. Дилема дикобразів

Люди влаштовані так, що тягнуться одне до одного. Більшості з нас потрібні сім’я і друзі. Проте, близькі стосунки іноді супроводжуються болем. Недоліки близьких людей змушують нас віддалятися, йти. Але через деякий час ми стаємо на ті ж самі граблі: знову шукаємо близькості й страждаємо від неї.

Німецький філософ Артур Шопенгауер назвав це явище дилемою дикобразів. У своїх роботах він наводив таку притчу:

«Стадо дикобразів лягло в один холодний зимовий день тісно купою, щоб, гріючись взаємним теплом, не замерзнути. Однак, незабаром вони відчули уколи від голок одне одного, що змусило їх лягти якнайдалі одне від одного. Потім, коли потреба зігрітися знову змусила їх присунутися ближче, вони знову потрапили в колишнє неприємне становище – так вони кидалися з однієї сумної крайності в іншу, поки не лягли на помірній відстані одне від одного, при якій вони з найбільшою зручністю могли витримувати холод”.

Запорука щасливих стосунків у коханні та дружбі – у вмінні віддавати іншому досить тепла і при цьому зберігати особистий простір. Не терпіть уколи голками, але і не втікайте від близьких стосунків. Дотримуйтесь розумної дистанції, в якій відчуваєте власну цілісність.

5. Нога в дверях

Спочатку людина виконує незначне прохання, а потім опиняється в пастці: з кожним разом вимоги стають нахабнішими, а відмовити немає сил. Фокусом «нога в дверях» щосили користуються маркетологи, які хочуть вам щось продати.

Приклад з життя: постачальники послуг просять вас: «Протестуйте безкоштовну версію нашої програми» або «Підпишіться на наш сервіс, 1-й місяць підписка безкоштовна». Споживач поки ще не заплатив ні копійки, але вже попався в пастку: тому, хто випробував безкоштовну версію, легше продати розширену підписку.

Якщо продавець обіцяє вам велику знижку або товар на кшталт «3 за ціною 2», отже, він прочитав кілька книжок з психології і «суне свою ногу у ваші двері». Він знає, що ви прийдете ще й витратите велику суму в його магазині.

6. Теорія повзучої нормальності

Люди здатні прийняти найжахливіші зміни в своєму житті спокійно. За умови, що ці зміни відбуваються поступово, а не за один раз.

Приклад з життя: жителі мегаполісу ладні терпіти смог і погіршення екологічної ситуації в місті, тому що вони відбуваються не швидко і у людей є час, щоб звикнути до поганого.

Ця теорія здатна відповісти на масу запитань: від масштабних історичних до цілком звичайних побутових. Чому народ Німеччини 30-40-х не став неслухняним нацистському уряду з його концтаборами? Чому люди живуть в шлюбі, який руйнує психіку? Відповідь проста: вони звикли і змирилися, бо зміни відбувалися не за один день. Їх реальність змінювалася, але повільно, і врешті решт ненормальне стало нормальним.

7. Теорія анонімного авторитету

Згідно з цією теорією, людьми не важко маніпулювати за допомогою «магічних» слів. Вислови на кшталт «за словами вчених» або «експерти стверджують», не підкріплені посиланнями на наукові дослідження, з легкістю приймаються на віру. Ми несвідомо прислухаємося до анонімного авторитету – експерта або вченого, якого, може, й не існує взагалі.

Приклад з життя: у рекламі таблеток розповідають, що ефективність препарату доведена вченими. У глядача виникає довіра до цього твердження – як не повірити вченим?

Не довіряйте знеособленій інформації. У рекламі, газетах та інтернеті є неправдиві фрази. Ось деякі з них.

  • Фрази без чіткого кількісного позначення: «багато вчених», «деякі люди» (хто всі ці люди?).
  • Використання пасивного стану: «вважається» (ким вважається?).
  • «До 100%» (це скільки – 2% або 99%?).

У будь-якій незрозумілій ситуації вимагайте доказів. І вірте тільки тим, хто може їх надати.

8. Пророцтво, яке стається саме по собі.

Іноді передбачення дійсно збуваються. Однак, в цьому немає ні краплі магії. Весь фокус у тому, щоб вірити в пророцтво, і воно стане реальним. Іноді цим парадоксом успішно користуються шарлатани.

Приклад з життя: ворожка передбачила чоловікові, що через день-другий він потрапить до лікарні. Вразлива людина йде по вулиці, занурена в нерадісні думки про можливу хворобу, і не дивиться навколо себе. Наш герой послизнувся, летить на тротуарі та опиняється в лікарні з розтягненням щиколотки. «Пророцтво» ворожки збулося, але не тому що вона ясновидиця. Чоловік неусвідомлено виконав пророцтво.

Людині досить підсвідомо повірити в чужу ідею, і вона почне генерувати думки, які цю ідею підтверджують. На жаль, чужі ідеї бувають не дуже добрими. З цієї пастки можна втекти. Для цього потрібно створювати свої позитивні переконання.

9. Синдром каченяти

Каченя, яке вилупилося, приймає за свою маму перший об’єкт, що рухається і піде за ним по п’ятах. «Мамою» може бути людина, собака, коза або зовсім неживі предмети. Вчені називають таку поведінку імпринтингом, а ще кажуть, що всі люди – теж трошки каченята.

Психологічний синдром каченяти проявляється у людини, яка, зіткнувшись з новою для неї сферою, починає вважати найкращим предмет, який першим потрапив їй на очі. І переконати таке «каченя» спробувати щось нове важко. А довести, що нове може бути краще за старе майже неможливо.

Приклад з життя: «Паперові книги кращі за електронні», «Стільникові з кнопками надійніші, ніж сенсорні» або «Новий дизайн (неважливо чого) – поганий» – типові фрази людини з синдромом каченяти.

Цей ефект змушує людину бути необ’єктивною і не слухати точку зору інших. Нові речі справді можуть бути хорошими і зручними.

Джерело: tutkatamka.com.ua
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Оголошення