Це неправда, друзі мої, що дитині потрібна мама, розчинена в ній, як шматок рафінаду, 24 на 7 …
Таку маму вона швидко знецінює, і майже нічого не може у неї перейняти, крім патологічної жертовності …
Дитині потрібна наповнення МАМА…
- Мама, яку не вигриз побут дощенту…
- Не озлобив день бабака…
- Не спустошили відсутність турботи, підтримки, взаєморозуміння…
- Не знеструмила мала кількість особистої реалізації…
- Не замкнуло на одній єдиній соціальній ролі…
Дитина, насправді, потребує тієї мами, яка своїм прикладом навчить його поважати особистий простір, право на власне життя, вміння виставити кордони…
Вона потребує мами, яка не повністю ЗАРАДИ неї і родини, але й має ще й саму себе в якості особистості…
У мами, яку не перетворили в мовчазну, або буркотливу прислугу, яку знецінили щоденними каструлями, не залишивши крім них нічого…
Я давно переконалася в тому, що мама, яка може якісно поговорити з дитиною 20-30 хвилин в день, поговорити саме про те, що важливо, пояснивши незрозуміле, запустивши правильні розумові процеси, підтримавши, обійнявши, зацікавивши багатьма речами, значно більш ефективна, ніж та, що цілодобово стрибає навколо малюка, насідає, порівнює його з іншими в якості виховного прикладу, нескінченно допитує, повчає і має лише дві теми для бесіди – оцінки і побут…
Хоча, може здатися, що першій не до дитини, а другій – не до себе …
Це не так…
Материнство – це не борг перед суспільством, не страх годинника, що цокає, не спосіб вважатися не гіршим за інших, не змагання з іншими жінками, не просто біологічна функція…
Це глибоко усвідомлена потреба, яка замішана не тільки на “Я хочу”, а й на “Я можу”…
- Що я можу дати своїй дитині?
- Чому зможу навчити?
- Який досвід передати?
- На яку дорогу направити?
- Яким щастям поділитися?
- Який приклад показати?
- На що надихнути?
І чи зможу я прийняти його, якщо не вмію до кінця прийняти себе?
Якщо думаю, що головне – це дати йому все, чого не було у мене, а не РОЗКРИТИ ЙОГО СПРАВЖНІМ?
Мама-рафінад – почесна роль в нашому лицемірному суспільстві…
Нас вчать самопожертви і розчинення, забуваючи про те, що стати солодким для інших, але невидимим для себе – це неминучий людський провал …
Ще раз – ДІТЯМ НЕ ПОТРІБНЕ НАШЕ В НИХ РОЗЧИНЕННЯ …
ІМ ПОТРІБНІ МИ – ЩАСЛИВІ у ВЛАСНОМУ ЖИТТІ …
Інакше як ще їм показати, що ми привели їх не в найбільш безнадійний світ?…
Автор: Ліля Град
