Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу.
Жінка ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж. Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі.
Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть.Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав: «Та жінка повела себе невиховано і і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!»
На що мудрий монах відповів: «Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою?»
Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення.
Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль. Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані миті.
Вибір завжди за нами: нести xвopoбливу ношу з собою чи залишити її в минулому.
