Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

Бабусина мудрість: «Чому не можна карати дітей»

Бабусина мудрість: «Чому не можна карати дітей»
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

Коли я була маленькою, мама завжди карала мене за будь-які помилки. Чи прокидала я борошно, чи розбила тарілку, забруднила сукню — отримувала за все. При цьому я була з тих дітей, з якими це траплялося без будь-якого поганого наміру. Якось маму відправили привітати із ювілеєм від імені цеху колишню колегу, яка давно вийшла на пенсію. Оскільки мене не було з ким залишити, довелося йти з мамою.

Бабусі було років 75, напевно, і в стінці у неї стояв чудовий порцеляновий сервіз з маленькими фіалками. Для гостей, як годиться. Хазяйка вирішила напоїти нас чаєм, і я, поки крутилася поруч, намагаючись допомагати, розбила одну з цих чашок.


Моя мама дала мені ляпас і почала кричати. Я плачу, боячись нової тріщини, губа сіпається. Тут бабуся мене взяла за плече, відвела від мами, а їй сказала:

– Перестань кричати на дитину. Що тут страшного? А якби чашку ти розбила, мені теж треба було на тебе накричати? Мама зніяковіла і промовчала. Бабуся продовжувала:

— Фарбований шматок скла не вартий ні сліз дитини, ні твоїх нервів. Подумаєш, був сервіз на шість чоловік, а став на п’ять. Та до мене у житті більше трьох не прийдуть. А навіть якщо прийдуть, що зі звичайних чашок не поп’ють? Потім вона дістала нову чашку і як ні в чому не бувало налила чаю. А коли ми зібралися додому, бабуся загорнула в газету блюдце, що залишилося без пари, і простягла мені.

Зараз я не пам’ятаю, як її звали, але цей урок запам’ятався і мені, і мамі на все життя. Хоча, звісно, ​​вона мені в цьому не зізнавалася. Її вже немає в живих, а блюдце стоїть у мене в квартирі. І коли мої діти пустують, погляд падає на тонку стеблинку фіалок і вже не хочеться ні кричати, ні брати в руки ремінь.


Автор невідомий

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: