Що мене вражає за кордоном в людях різної національності?
Наприклад, гуляю вранці з собакою. Познайомились з турецькою родиною. Знають російську. Я – виключно українською, бо моя турецька, поки що, дуже ламана) . І… Ох, людоньки, як це? Вони мене розуміють! Ще раз: турки, які знають російську, розуміють українську!
Далі: стоматолог дочки з Азербайджану. Спілкується російською.Я – українською. І… Знову: людоньки, як це так? Вона мене прекрасно розуміє!
Далі: на пляжі відпочивали жінка з турецьким чоловіком. Спілкуються англійською. Жінка почула нашу українську. Каже: “добрий дзень! Єстеш українцем?” ( тобто :”ви українка?” ). Виявилось, що вона полячка чи полька(незнаю як правильно). Втретє…. людоньки, та що ж це таке діється?)) Я прекрасно розуміла її польську, а вона мою українську.
А бельгійка, взагалі, почувши нашу українську мову, підійшла до мене і каже:” Are you Ukrainian? І’m sure. І can’t be wrong”.))) Хоча сама вона спілкується лише німецькою і англійською.
І це так приємно, що нашу мову розрізняють, ідентифікують, і, почувши українську, люди щиро тобі посміхаються))))
Тому, не потрібно виправдань расєйськагаварящім українцям про “гаварю па рускі патаму шта українській нє панімают” – це все самообман!
Всім гарного дня і Слава Україні!)
