Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

Ваші діти – не ваша власність! Різкий, але дуже цінний текст для усіх, хто вважає дітей своїм сенсом життя

Ваші діти – не ваша власність! Різкий, але дуже цінний текст для усіх, хто вважає дітей своїм сенсом життя
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

Цю сім’ю знаю давно. Періодично перетинаємось у цирку, взуттєвому, концерт-холі. Вони одружилися студентами з великого кохання. Ось тільки цілі виявилися різними. Хлопець мріяв про кар’єру, вона про дітей. Тому кожен зайнявся своєю справою: чоловік мотався до Польщі за тканинами та торгував на ринку у відділі штор, а вона виховувала доньку.

Потім чоловік зміцнів, наважився, розжився на магазин, що згодом виріс у двоповерховий салон, а дружина привчила дитину до горщика, пояснила «право-ліво» та «синьо-червоний».

Супроводжувала до школи та на десяток гуртків. Незабаром дівчинку відправили до Англії, і утворилася порожнеча Волопаса. Жінка відчула себе непотрібною та у 35 народила другого. Через рік хлопчик вирушить на навчання до міста великого яблука, а їй стукне п’ятдесят. Третього вже не народиш, у чоловіка мережа салонів по Україні, а в неї нічого. Тільки шкільні малюнки та спогади.

Наші діти нам не належать. Вони прийшли пообідати, випити кілька цистерн молока, зносити сто пар взуття, розбити не один сервіз, вирости зі штанів, обзавестися бородою, дорости до бюстгальтера, басу, повноліття. Навчити нас фотошопу та спілкуванню у Telegram. Шити костюми короля австрійського. Пекти печиво «Губка Боб». Тримати слово та стримувати крик. Дотримуватися спокою та дистанції.

Ладити з чоловіком, свекрухою та котом. Переконавшись, що уроки вивчені назубок, вони йдуть, а ми залишаємось. Посивілі, подорослілі, осиротілі. Звичайно, спадкоємці ще не раз забіжать на чай, привітати маму з іменинами, а тата з Днем батька, але не залишаться назавжди. Ось чому небезпечно розчинятися у них без залишку. Закривати з їх допомогою пролом у стосунках із чоловіком. Заповнювати підгузками чи «будинками творчості», власні порожнечі.

Народжувати, щоб нарешті відпочити від остогидлої роботи і побути в декреті. Безперечно – діти найважливіша частина життя, але не все життя, тому паралельно має йти здобуття другої вищої, відкриття квіткового магазину, подорожі Африкою та дослідження впливу місяця на живі організми.

Якось, будучи вагітною, побачила дивний сон. Переді мною сиділа моя донька і говорила приблизно таке: «Не зростайся зі мною, бо все одно відірвусь. Я вибрала твоє тіло, щоб увійти у світ, а вас, як пару, щоб отримати базу та старт. У свою чергу, зобов’язуюсь допомогти піднятися над собою. Над метушнею. Над землею”. Жорстко? Можливо. Зате чесно.

Індійська мудрість говорить: «Дитина – гість у твоєму домі. Нагодуй, вивчи та відпусти». Крім того, він найкрутіший вчитель і супутник, а не раб, боржник чи «кріпосний», і не повинен мати наші параметри та стандарти. Думати нашими думками. Вчитися в університетах, виходити заміж у білому і взагалі виходити заміж. Дитина приходить, щоб йти своєю дорогою, і завдання батьків не нав’язати їй власні перони, квитки та шляхи.

© Ірина Говоруха

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: