Як і будь-яке людське почуття, злість має своє призначення, свої функції. Таких функцій є дві.
ПО-ПЕРШЕ, ЗЛІСТЬ – ЦЕ СИГНАЛЬНА СИСТЕМА
Вона вказує на порушення наших особистих психологічних меж. Це як сигналізація, що спрацьовує, коли хтось намагається вдертися на вашу приватну територію. Найпростіші приклади – побутові: у потягу хтось порозкладав купу своїх речей на моєму місці, я відчув роздратування, попросив посунути речі – ну і все, справу закрито. Коли йдеться про психологічні межі, все буває не так просто, до цього ще повернемося.
ПО-ДРУГЕ, ЗЛІСТЬ – ДЖЕРЕЛО ЕНЕРГІЇ
Іноді дуже потужне. Деякі переживання знижують рівень енергії, інші ж – діють так, ніби до вас причепили реактивного двигуна. Злість саме з таких.
І тут дуже важливий момент. Енергію злості варто спрямувати саме на «полагодження» наших меж. Ходити у спортзал чи на бокс, щоб «випустити пар» – не найкраща ідея. По-перше, в такий спосіб усієї злості ви не позбудетеся, воно так не працює. По-друге, ви дарма витратите корисну енергію. Уявіть, що у вас на дачі вітром повалило паркан – і тієї ж хвилини з неба падає гаманець: грошей там рівно стільки, скільки треба на ремонт паркана. Так працює злість.
Витрачайте її за прямим призначенням: висловлюйте незадоволення, спрямовуйте енергію на виправлення ситуації й «ремонт» своїх психологічних меж.
Якщо злість із певних причин не було висловлено, починаються не дуже приємні процеси. Терпіти, не дозволяти собі злитися, придушувати злість, забороняти собі висловлюватися – шкідливо не тільки з точки зору особистості, а й суспільства.
Злість підпорядковано законам гравітації: в ієрархічній структурі вона завжди «тече» донизу. Простий приклад: на людину нагримав керівник, вона розлютилася. В ідеальному світі рожевих поні людина скаже: «Пане генерале, коли ви кричите, я відчуваю гнів і роздратування. Такий тон я вважаю неприпустимим.
Будь ласка, розмовляйте зі мною спокійно». Але це не завжди можливо: іноді через психологічні обмеження (боїться, не вміє усвідомлювати й висловлювати злість), іноді через зовнішні (жорстка ієрархічна структура – в армії, наприклад, або просто так влаштовано культуру й соціальні норми). Тоді людина несе цю злість далі – на «молодшого за званням» на роботі або в родину.
Процес повторюється – від чоловіка до дружини, від матері до дитини, а потім, як в анекдотах, найбільше страждають хом’яки. Ми знаємо, що діти й підлітки бувають дуже жорстокими. І причина саме в тому й полягає: часом діти вимушено стають контейнером для усієї злості, що «стікала» вертикаллю влади аж від самого пана генерала.
Терпіти, не дозволяти собі злитися, придушувати злість, забороняти собі висловлюватися – шкідливо не тільки з точки зору особистості, а й суспільства.
Ілля Полудьонний
Антон Федорець
