Відомий український маркетолог Андрій Федорів нещодавно поділився у соцмережах особистою історією про те, як він жив без рідного батька.
Важливо зазначити, що батько не був відсутній через трагічні обставини, наприклад, смерть. Натомість, чоловік просто не цікавився життям сина і не брав участі у його вихованні.
Федорів відверто розповідає про те, як це вплинуло на нього, на його емоційний стан та на формування особистості.
Його допис викликав широкий резонанс в українській мережі. Багато людей поділилися власними історіями та висловили підтримку Андрію.
Цей допис став не лише особистим одкровенням, але й змусив багатьох замислитися над важливістю батьківської ролі у житті дитини.
Пост для розлучених батьків
Цей пост написав 45-річний чоловік, який має чотирьох дітей. Наймолодший ходить до другого класу, а найстарша навчається на другому курсі.
Автор публікації щиро ділиться своїми переживаннями та емоціями, адже день батька для нього – це не лише свято радості, але й день, коли знову відкриваються старі рани.
Чоловік розповідає, що до 10 років він вважав своїм батьком дідуся. Він був для нього справжнім героєм: масштабним, сильним, мудрим, успішним і неймовірно веселим. Кінорежисер-документаліст, актор, альпініст, мотоцикліст – він вмів жити життям на повну, попри всі складнощі.
За словами автора, навіть у найскладніші часи дід залишався легкою людиною, шляхетною, щедрою і гідною. Їхні розмови про світ та мистецтво на маленькій кухні, прогулянки з собакою та безкінечні читання Джека Лондона, Марка Твена та Джерома К. Джерома перед сном надихнули й сформували особистість чоловіка.
Він пишається тим, що є сином Анатолія Васильовича Федоріва, і щасливий, що успадкував від нього багато рис. Для нього честь носити його прізвище – Федорів, саме так його ім’я було підписане в титрах Укркінохроніки. На його честь навіть названий курс BrandFather.
Однак автор публікації згадує й про іншого батька.
Про його існування він дізнався, коли йому було 10 років. Виявилося, що його батьки розлучилися, коли йому не було й року.
П’ять років тому він одного разу був у нього в гостях. Зустріч відбулася за ініціативою мами. Другий тато був молодим, красивим, у яскравій шкіряній куртці, приїхав на іномарці.
Пам’ятає запах його мускатного одеколону. Він почав з’являтися раз на два місяці на годину-дві.
Привозив подарунки, розповідав, який він крутий, вони пили чай з печивом. Іноді хлопчику здавалося, що тато хоче повернутися.
Але десь у той же час другий тато одружився. Автор публікації дзвонив йому, але він не брав трубку і не передзвонював.
Одного разу він пообіцяв забрати хлопчика з гуртків. Хлопчик з нетерпінням чекав і всім розповів, що тато забере його на мерседесі. Ніхто не повірив, і, як виявилося, правильно, бо другий тато не приїхав.
Час йшов. Автор чітко пам’ятає той день, коли йому було 12. Вони мали зідзвонитися, і він з нетерпінням чекав на дзвінок.
Мама прийшла з роботи з двома важкими сумками продуктів.
“Він подзвонив?”, – запитала мама.
“Ні, але я зараз сам його наберу”, – відповів він.
“Андрюшо, не варто. Якщо людина каже, що передзвонить і не дзвонить, вона просто не хоче з тобою спілкуватися”.
Це стало для хлопчика справжнім одкровенням. Він задумався і своїм 12-річним мозком зрозумів, що мама має рацію. Він не передзвонив, і другий тато також не вийшов на зв’язок.
Кілька років вони не бачилися. У той період автор публікації місяцями стримував і випалював у собі бажання взяти трубку і набрати номер другого тата.
Сидів і дивився на телефонний апарат з кнопками. І не міг зрозуміти, що з ним не так.
Лише дві випадкові зустрічі трапилися згодом: одна в 17 років, друга в 23.
Потім другий тато прийшов на похорон першої дружини автора публікації. До цього вони не бачилися.
Через декілька днів автор попросив про зустріч, щоб висловити все, що думає, і поставити пряме питання: “Чому він так вчинив?”.
Відповідь була такою: “Образа на родину. На мого діда, на мою маму. Ще на щось. Так сталося”.
В той момент, у 33 роки, автор публікації пробачив свого другого тата й відпустив ситуацію. Він не тримає зла, дякує за те, що той подарував йому життя й в певному сенсі вплинув на його характер.
Батько автора, на щастя, живий.
Вони живуть за 15 хвилин один від одного, але бачилися востаннє більше 10 років тому. Говорити їм особливо нічого, адже батько не знайомий зі своїми внуками й ніколи їх не бачив.
На дні народження вони обмінюються смс-ками з емодзі. “Все ок ))”, – пише батько.
Однак у автора є сестра! Він знайшов її сам у соцмережах.
Коли вони познайомилися, їй було 18 років. Вона неймовірно талановита, красива й творча людина. Вони бачаться щороку й мають дуже теплі стосунки, хоч і є далекими родичами. Автор щиро цінує ці стосунки.
Десятки годин роботи з психологами протягом останніх років допомогли автору розібратися в цій складній ситуації.
Шрами на його душі назавжди залишаться, але він прагне їх зцілити.
Ярослава Гресь так відреагувала на допис свого чоловіка:
