Праця психолога та Нобелівського лауреата з економіки Деніела Канемана «Мислення швидке й повільне» показує, наскільки часто ми приймаємо хибні рішення, навіть не усвідомлюючи цього, адже ми щиро впевнені, що наші висновки правильні. Та насправді все зовсім не так.
З нагоди дня народження Д. Канемана Наш Формат пропонує нам кілька експериментів, які показують, як насправді працює наш мозок. Майже кожен з них ви можете відтворити самостійно, просто спробувавши дати відповідь на запитання, які ви знайдете нижче.
Експеримент №1. Інтуїція бреше
Класичний і певно найвідоміший експеримент: «Бейсбольна бита і м’ячик разом коштують 1 долар і 10 центів. Бита коштує на долар більше за м’ячик. Скільки коштує м’ячик?»
Скоріш за все вашою відповіддю буде 10 центів. Але це невірно. «Особливість цієї легкої задачки, – пояснює Деніел Канеман, – полягає в тому, що вона викликає в голові автоматичну відповідь — інтуїтивну, привабливу, але неправильну». Так, якщо м’ячик коштує 10 центів, то загальна ціна покупки становитиме 1 долар 20 центів (10 центів — за м’ячик і 1 долар 10 центів — за биту), а не 1 долар 10 центів. Тож правильна відповідь — 5 центів.
Ця простенька задачка ілюструє роботу двох систем нашого мислення – системи 1 (спрацьовує швидко та автоматично) та системи 2 (зосереджена на розумовій діяльності та відіграє роль контролера за системою 1).
Не сумуйте, понад 50% студентів Гарварду, Принстону і Массачусетського технологічного інституту дали хибну відповідь, розв’язуючи цю задачку.
Звісно, інтуїтивна відповідь не завжди є неправильною. Так, якщо в людини достатньо релевантного до ситуації досвіду, вона зможе належним чином розпізнати її, тож інтуїтивне рішення, що спаде людині на думку, буде, швидше за все, цілком правильне. Саме так відбувається, коли гросмейстер дивиться на складну партію на шахівниці: йому на думку спадають лише сильні ходи.
Експеримент №2. Більше деталей! Ще більше!
Уважно прочитайте ці два твердження:
- від потужної повені в Північній Америці наступного року загине понад 1000 осіб;
- землетрус у Каліфорнії наступного року спричинить повінь, від якої загине понад 1000 осіб.
«Сценарій про землетрус у Каліфорнії більш правдоподібний, — пояснює Деніел Канеман, — ніж сценарій про повінь у Північній Америці, хоча його вірогідність, безумовно, нижча».
Втім, як і очікувалося, сценарій із великою кількістю деталей, усупереч логіці, люди оцінюють як більш імовірний. Це пастка для прогнозистів та їхніх клієнтів: сценарії з додатковими подробицями переконливіші, але справджуються вони з меншою ймовірністю.
А тепер розгляньте такі твердження:
У Марка є волосся.
У Марка світле волосся.
Який варіант вірогідніший?
Помилок у відповідях на це запитання не буває, адже деталізованіший варіант у цьому разі не здається правдоподібнішим. За відсутності конфлікту з інтуїцією, логіка домінує.
Експеримент №3. А вам подобається президент?
На вечірці ви зустрічаєте жінку, яку звати Джоан. Вона здається вам привабливою і чарівною. Потім її ім’я спливає в розмові про тих, хто міг би пожертвувати кошти на благодійність.
Ви не знаєте нічого про щедрість Джоан, адже немає підстав уважати, що приємні в спілкуванні люди щедрі на благодійні пожертви. Однак Джоан вам подобається, також вам до вподоби щедрість і щедрі люди. Суто на підставі асоціацій ви тепер схильні думати, що Джоан ще й щедра. Втім, в історії про Джоан насправді немає свідчень про її щедрість, тож ця прогалина заповнюється здогадкою, який виникає на основі вашої емоційної реакції.
Так само, якщо вам подобається політика президента, то, швидше за все, вам також до вподоби його зовнішній вигляд і його голос. Це так званий ефект ореолу — схильність позитивно (або негативно) сприймати в людині все, зокрема й те, чого ви не бачили.
Ефект ореолу, пояснює Деніел Канеман, це один із способів, за допомогою якого Система 1 генерує уявлення про навколишній світ, спрощує його і робить логічнішим, ніж він є насправді.
Ви не спроможні відстежити, звідки знаєте, що на столі перед вами стоїть лампа, або як вам вдалося помітити нотку невдоволення в голосі вашої дружини, коли ви говорили з нею по телефону, чи як ви уникнули ДТП на дорозі, коли були за кермом, адже лише згодом збагнули всю небезпеку ситуації. Робота мозку, що продукує враження, передчуття, а також допомагає нам ухвалювати більшість рішень, здійснюється в нашій голові непомітно.
Експеримент №4. О, я знаю відповідь. Тому що…
Ось вам твердження: «Дуже розумні жінки схильні виходити заміж за менш розумних, ніж вони, чоловіків». Або навпаки. Згодні з ним?
Якщо попросите ваших друзів пояснити попереднє твердження, вони точно почнуть дискутувати. Навіть люди, знайомі зі статистикою, намагатимуться інтерпретувати це твердження. Хтось може подумати, що розумні жінки прагнуть уникнути конкуренції з розумними чоловіками, або припустить, що вони змушені йти на компроміси у виборі чоловіка, тому що розумні чоловіки не хочуть змагатися з розумними жінками.
А тепер ще одне завдання: поміркуйте над твердженням «кореляція між показниками інтелекту подружжя не ідеальна». Це твердження, без сумніву, правильне, а відтак — зовсім не цікаве. А хто ж узагалі очікує ідеальної кореляції? Тут немає чого пояснювати.
Однак ці два твердження еквівалентні з погляду алгебри. Якщо кореляція між показниками інтелекту подружжя не ідеальна (і якщо жінки і чоловіки в середньому не відрізняються за інтелектом), то математично неминуче, що розумні жінки вийдуть заміж за чоловіків, які в середньому будуть менш розумними (і, звісно, навпаки).
Наш розум схильний до причинно-наслідкових пояснень і не дуже добре дає раду «сухій статистиці». Якщо якась подія привертає нашу увагу, асоціативна пам’ять починає шукати її причину, а точніше — активується будь-яка причина, що вже зберігається в пам’яті.
Експеримент №5. Я такий щасливий/все жахливо/яке чудове життя/куди гірше?!
Група дослідників запитала студентів про дві речі:
- наскільки ви щасливі останнім часом?
- скільки побачень у вас було минулого місяця?
Жодних кореляцій між рівнем задоволеності своїм життя та кількістю побачень виявлено не було. Але коли іншій групі студентів запропонували ті ж самі запитання, але у зворотному порядку, результати виявились абсолютно іншими: «нема побачень — нема щастя».
Так, відчуття, наскільки ти щасливий останнім часом оцінювати складно і незвично. Тож студенти, яких спочатку запитали про побачення, на питання про рівень щастя підставили готову відповідь, сформовану для відповіді на питання про особисте життя.
Знову підключилась наша лінива система 1.
До речі, такий ефект стосується не лише особистого життя. Якщо провести ідентичне дослідження, але запитати учасників експериментів про стосунки з батьками чи фінансове становище, то результати будуть такими ж. Будь-яке емоційно важливе питання, що впливає на настрій, матиме такий самий ефект.
Цікавий факт: в іншому дослідженні вчені виявили, що група, яка знайшла 10-центову монетку перед тим як заповнити анкету, присвячений задоволеності життям, в цілому була «щасливіша» за тих, хто монетку не знайшов.
Експеримент №6. А чому відразу я?
Учасників експерименту посадили в окремі кабінки, і вони в переговорний пристрій розповідали про своє особисте життя і проблеми. Ці люди мали говорити по черзі, і кожен учасник мав на це дві хвилини. У певний відтинок часу працював лише один мікрофон.
Група складалася з шістьох осіб, серед яких був один підставний учасник, який відповідно до сценарію говорив перший: описував свої проблеми з адаптацією до життя в Нью-Йорку і з явним занепокоєнням зізнавався, що схильний до судомних нападів. Потім можливість висловитись отримували інші.
Коли слово знову переходило до підставного учасника, він починав хвилюватися, незв’язно щось бурмотів, говорив, що відчуває наближення судом, і просив про допомогу. Останні слова, які можна було від нього почути, були крики: «До-допоможі-і-іть.. Я… я по-о-миии-раааю… по-ми-ра-а-аю… судо-ми… [задушливі схлипи, а далі — тиша]».
Автоматично вмикався мікрофон наступного учасника, а від людини, яка, можливо, помирала, не було більше чути нічого.
Як, по-вашому, вчинили учасники експерименту?
Так, їм було відомо, що один із присутніх бився в судомах і просив про допомогу. Водночас на цей заклик міг відреагувати будь-хто з учасників експерименту.
Результати виявилися такі: із 15 осіб лише 4 негайно відреагували на заклик про допомогу. Шестеро не вийшли з кабінок зовсім, а ще п’ятеро залишили свої кабінки лише коли починало здаватися, що жертва нападу, вочевидь, задихнулася.
Деякі люди відчувають себе звільненими від відповідальності, якщо знають, що інші чули те саме прохання про допомогу.
Експеримент №7. Це має щось означати!
Учасники експерименту мали записувати числа, на яких зупинялось колесо підкрученої до цього рулетки (це були числа 10 і 65). Після цього їм ставили два запитання:
- число, яке ви щойно записали, більше або менше за частку африканських держав серед членів ООН?
- на вашу думку, який відсоток членів ООН становлять африканські країни?
Рулетка (навіть не підкручена) не може надати жодної корисної інформації, тому учасникам експерименту слід було її просто проігнорувати. Водночас середня оцінка, яку давали піддослідні, побачивши цифру 10 або 65, була 25 % і 45 % відповідно.
Такі результати експерименту пояснюються дією ефекту якоріння, який виявляється тоді, коли, перш ніж оцінити невідоме значення, учасники досліджень стикаються з довільним числом.
Цей дослід свідчить: оцінки не віддаляються від запропонованого піддослідним числа, іншими словами — якоря. Якщо вас запитають, чи був Ганді на момент своєї смерті старшим за 114 років, ваша оцінка буде вищою, ніж якби в питанні фігурувала цифра-якір 35. Коли ви розмірковуєте, скільки варто заплатити за виставлений на продаж будинок, то потрапляєте під вплив встановленої ціни. Навіть якщо ви твердо вирішили не піддаватися.
Ефект якоря виникне незалежно від того, яке число вам запропонують розглянути як можливе рішення.
Отак, на судження піддослідних впливають абсолютно неінформативні числа.
