“У кожного повинна бути людина, яку не соромно запросити в гості, коли в квартирі безлад. Якщо вона зателефонує і скаже, що через 10 хвилин буде, можна не зафутболювати шкарпетки під диван, не ховати гору прасування в шафу. Тому що ти точно впевнений – чхати йому на твій безлад. Причому чхати настільки беззастережно, що і бровою не поведе, коли з порога наступить на лего або вліпиться босою ногою в калюжу від компоту.
Вона відкриває двері в квартиру, холодна або мокра в залежності від погоди, скаже якесь безглузде “Ку-ку, а ось я!” А в руках у неї обов’язково буде упаковка разюче несвіжого печива з найближчого кіоску.
⠀
Її не потрібно зустрічати біля входу, припудрюватися і метушитися з речами. Вона прекрасно знає, де у тебе в квартирі ванна і як пройти на кухню. Підійде, візьме за руку, відтягне тебе від плити і посадить за стіл, зовсім спокійно змахнувши крихти зі столу на підлогу.
Вона сама підійде до раковини, дістане звідти дві кружки, блюдця і ложечки, помиє і поставить на стіл. А потім ви будете пити чай і вмочувати в нього сухе печиво. А може навіть помітить на антресолях зацукроване варення з агрусу і будете їсти його прямо з банки.
⠀
А коли врна піде, ти навіть і не згадаєш, про що з нею говорила. Але безлад в квартирі дивним чином випарується.
А тепер замініть слово “квартира” на слово “душа” і перечитайте ще раз.”
(С)
