З роками стаєш дбайливим до заповнення свого внутрішнього простору.
Не хочеться більше займати дорогоцінне місце трофеями минулої любові, запорошеними вимпелами виклянчених почуттів, тріснутими статуетками дружби, що зжила себе. І навіть медалі за перемоги в безглуздих війнах здаються свідками власної ганьби, а не доблесті.
Ніякого мотлоху, друзі мої. Нічого непотрібного.
Цінуєш чистоту та простоту.
Бережеш справжнє.
Не береш кількістю.
Нікого не прагнеш здивувати чи увігнати у заздрість.
Не дивишся на чуже.
Не обмінюєшся за рогом однією нісенітницею на іншу.
І не відчуваєш жодної потреби бути там, де тобі не раді.
Обіймати тих, з ким холодно.
Чекати на те, чого не буде.
Все просто.
Автор: Лілія Град
А яких “сувенірів” позбулися ви?
