У той момент, коли ти об’єднався з кимось проти своєї дитини, хай навіть на хвилинку, хай по дрібниці, хай із праведного приводу. У цей момент ти її – дитину – втрачаєш.
Ось як ми втрачаємо наших дітей…
Забирала сьогодні Саню зі школи. Поки чекала, мимоволі слухала розмову — мати якоїсь дівчинки спілкувалася з вчителькою. Дівчинка повільно одягалася неподалік. Вчителька дівчинкою була незадоволена.
Відволікається, математику не любить, ручки втрачає, весь час стрибає, скільки можна стрибати, адже це школа, не дитячий садок. Мама слухала вчительку і дивлячись на дочку.
— Чуєш? Аріно, ти чуєш? Підійди до нас!
Аріна в цей час понуро натягувала на себе бузковий комбінезон. Потім вона довго боролася з шапкою, змінкою, лямками портфеля, і нарешті знехотя підійшла ближче.
— Ти зрозуміла, про що ми говорили? Ти погано поводишся. Мені доведеться розповісти все татові.
Дівчинка мовчки вивчала свої чоботи. Вони теж були бузковими, як комбінезон.
— Тато може прийти до школи, я сама йому все розповім, — зауважила вчителька.
— Прекрасно! Аріно, ти чуєш? Завтра тато прийде до школи! – Переможно закінчила мама.
Аріна продовжувала вивчати чоботи. Вона стояла навпроти матері та вчительки — одна.
Вони удвох, з іншого боку. Навпаки. Білий проти червоних. Чи навпаки.
У цій конкретній ситуації я взагалі ніхто. Я не знаю ні маму, ні дівчинку, ні вчительку. Ні тим більше тата, якого зібралися завтра пригнати до школи.
Але знаю одне! У той момент, коли ти об’єднався з кимось проти своєї дитини, хай навіть на хвилинку, хай по дрібниці, хай із праведного приводу. У цей момент ти її – дитину – втрачаєш.
Не можна грати на протилежному боці.
Ніколи. Навіть якщо дитина тисячу разів не має рації. Якщо ви на одному боці — це ваша спільна проблема. І ви разом вирішуватимете її. Інакше вона лишається одна.
Все, що потрібно в цей момент, стати на бік дитини. Навіть просто фізично. Зробити крок і перенести своє обурене тіло на інший бік. Встати поряд. Не навпаки — а поряд. Всі!
Ми – разом.
Так, Х’юстоне, у нас проблеми. Ми втрачаємо ручки і не любимо математику. І стрибаємо. Х’юстон, ти Х’юстон чи скаковий кінь, ну скільки можна стрибати?
Але ми разом. І ми — у бузковому.
Автор: Світлана Багіян
