«Зі всіх квіток я, напевно, найбільше люблю соняшник, бо троянди не ясно для кого. Там три – то для дівчини, дві – на похорон, одна – ти бідний, 51 – на весілля, 101 – хрен таке дороге купиш.
Ромашки – то дитячі квітки – любить не любить, вийшло що любить, прийшов до неї, а вона не любить, і викидай потім ту одну троянду. Гвоздики – то символ розлуки, а якщо ще їй подарувати з лєнточкою «Від рідних і близьких» то всьо – алєс! Польові квіти дівчата не дуже, ну бо ти накосив, зібрав в оберемок, перев’язав шнурком і вимахуєшся… а ти зароби, купи і принеси п’ятдесят одну – тоді зацінять… тоже романтік польовий знайшовся.
Соняшник не такий! Його дарувати не треба – просто стоїш і либишся до нього, бо він твого росту і витріщається на тебе одним оком.
Фотографуватися з ним обов’язково, бо то не з котом, він на фотосесію раз на рік стає. Треба глибоко між соняшників зайти, а там своє життя – бджоли, джмелі, метелики, мухи, павуки – і всі його люблять!
Погладиш його рукою посередині, а воно кусається як гуцульський килим, тепле, долоня в пилку і липне чимось, понюхаєш – не мед. Думає соняшник, що сонце то його мама, ну бо подібна, світить вона на нього, а він голову цілий день повертає за нею і листя-долоньки наставляє – загоряє гімно мале. Дивиться, чи вона на нього дивиться. Рослина і крутить головою… чудо якесь. А коли вже старіє, то не повертається, опустить голову, як людина і чекає кінця.
Але в соняшника кінець – це тільки початок. Заїжджає комбайн і ріже всім голови, молотить зернята в бункер. А далі з них роблять всяке і багато. Яке ж те смажене насіння добре на футболі – сидиш, по коліна шкаралуп, плюєш, і кричиш хто є хто і куда їм йти. А скільки дальнобойщиків не заснули в дорозі і не попали в аварію дякуючи соняшнику! Розказували – дзьобаєш і плюєш під ноги, і сутками можна їхати. Та я сам так робив, коли в 4 ранку машиною на Київ і десь перед Житомиром сонце встає, а тебе кладе, тоді стаєш на якомусь WOGу, купуєш пачку соняшників і живеш дальше, не розбився.
А що зрівняється з халвою? Їсиш, а воно масне, солодке, облизуєш пальці, кусаєш потрошки і водою попихаєш, кусочок – і ситий! І не марнується – вічне!
А як підсмажити на червоно карасиків з цибулею на пательні без олії? Ніяк! Тріщать, підскакують, порскають – їсиш потім – тече по руках, мружишся бо добре. А коли олія зі смаженого соняшника, та що до салату, дорожча – пахне, аж голова крутиться. Накришив огірків, помідорів і цибулі нагрубо, посолов і зверху поляв моцно, а вона булькає з пляшки! Потім пальцем закрив оцет і покапати, і дерев‘яною ложкою зісподу вверх і дати трошки постояти, щоб помідори, огірки і цибуля всцялися. Потім кругленьку молоду барабольку зі шкварками і по черзі – салат і її. А вкінці хлібом вимачати з салату…Ой не можу!
А макуха на карпа? Пилкою порізав наквадратики, гачки в боки позапихав і на середину, а там воно пускає запах, підпливає карпик і смокче смакоту і втягує гачок – а ти до себе його! Витягуєш – дивується, очі вилупив, смішний, випускаєш бо малий ше…
Роблять з соняшника також фарбу, лак, лінолеум, мило…
А! Мало не забув – ну і бджоли носять мед! З соняшника він якийсь бурштиновожовтопрозорий! Піднесеш до сонця, подивишся через баночку – красота, понюхаєш – смакота, попробуєш – солодке як мед… бо мед. Купують люди, їдять, дякують, добавки просять…
Коли їдеш в машині то дивишся через вікно яка ж гарна та наша Україна! Безкраї поля соняшника – жовно знизу, синьо зверху, машини зупиняються на фотосесії, їдеш і думаєш: красота… ще б дороги зробили, щоб не їхати як по райбачці! Посадки би хто почистив бо дерева вже на дорогу повиходили! Розтаможку би хто відмінив, щоб люди на нормальних машинах їздили а не на коритах!
Начальників би нам трошки мудріших і трошки патріотів, щоб подумав трошечки про людей, а не про вілли, курвів і Мальдіви!
Зарплати би в три рази більші від мінімальних, щоб не жили як козаки, де хліб і вода – козацька їда! А ше корона-сука домучує, війна… а подивишся через вікно яка ж гарна та наша Україна!”
© Владзьо
