Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

Історія про те, як єгиптяни навчають відпочивальників готелю української мови

Історія про те, як єгиптяни навчають відпочивальників готелю української мови
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

Коли хтось із працівників магазину чи ресторану в Україні починає співати остогидлу пісню, що не знає державної мови і не може сказати нею кілька речень, я йому не вірю. І згадую ось цю історію.

У 2015 році, коли московити підірвали свій літак, що повертався з Шарм-ель-Шейха, і їм заборонили літати на єгипетські курорти, я сказала, що тепер саме час летіти до моря. Не буде росіян з їхніми “тагілами”, бійками, матюками, отже, можна буде нормально відпочити та написати всі свої статті. І не прогадала: в готелі були тільки українці (90%), британці, італійці.

І все було б добре, от тільки різало вуха звертання персоналу російською, як тільки дізнавались, що ти з України. Вони щиро думали, що в Україні й немає ніякої іншої мови, окрім російської. Довелось пояснювати, що у нас є своя українська мова і вона – державна. “Чому ж тоді українці тут говорять російською між собою?” – запитували єгиптяни. Довелось багато пояснювати про радянський союз, про нав’язування російської мови всім народам, які ввійшли до СРСР.

“Але ж то було минуле, – говорила я їм, – тепер більшість українців хочуть чути свою мову, а не російську”

. Вони посміхались, бо знали мою реакцію на російську – я говорила з ними тільки англійською, а на російську не реагувала. На той час я вже знала ази арабської мови, віталась, запитувала:”Як справи?”, бажала гарного дня і замовляла страви рідною їм мовою.

Вони розпливались у посмішці, бо кому ж не приємно, коли іноземці шанують твою мову? Це був мій перший крок у важливій справі, яку я замислила. На третій день мого перебування там, я попросила про зустріч з генеральним менеджером. Спочатку похвалила його готель, гостинних працівників, сказала, що це думка багатьох українців, які тут відпочивають. Він відповів, що єгиптяни дуже вдячні українцям за те, що прилетіли зараз, бо більшість країн вичікують і чимало рейсів з Європи скасовано. А мені це й потрібно було почути! Я поспішила видати те, через що прийшла до нього.

“Так, – сказала я, – ми любимо Червоне море, вдячні за гостинність. Та є у нас побажання. У вас тільки російські телеканали, а нам хотілося б, аби були українські. І звертання до нас не російською, а українською. Я бачу, як приємно вашим працівникам чути від мене вашу мову, тому й нам буде приємно почути від них не “Дабро пажалавать!”, а “Ласкаво просимо!”. І не “Пріятнава аппетіта!”, а “Смачного!”. І не хвилюйтесь, я допоможу. Покличте інженера і я допоможу йому вибрати українські канали. А основні звертання українською я напишу англійськими літерами і ваші працівники це з легкістю засвоять”.

Він викликав інженера і ми з ним пішли в його апаратну, пройшлись каналами і встановили 1+1 та 5 канал. Потім я написала основні висловлювання, які найчастіше використовують при звертанні в готелях, вони відксерили і роздали персоналу.

Бачили б ви, як розквітали обличчя українців, коли вони чули “Доброго ранку!”, “Смачного!”, “Дякую!”, “До побачення!”, “До зустрічі!”…

Українці хвалили єгиптян за їх вимову, за те, як ті швидко вчаться, і, о диво, деякі й самі між собою почали говорити українською. Я взагалі ніколи не могла зрозуміти, чому люди, які говорять українською, приїжджаючи за кордон, переходять на російську. Тільки тому, що гіди та багато хто з персоналу знає російську?

На пляжі його працівники зранку бажали нам “Доброго ранку!”, а в кінці дня говорили “До зустрічі!”. Особливо виділявся Ахмед – юнак спортивної зовнішності з доброю і широкою посмішкою. Він постійно запитував все нові й нові слова українською, записував усе.

І вже не тільки я була вчителькою, всі вже роззнайомились і долучились до процесу навчання Ахмеда українській мові. І от одного разу на пляжі з’явились новенькі, які ще не знали про наш український оазис у Шармі. Підходять по рушники і кажуть йому: “Добрає утро! Нам два палатєнца”. Бачили б ви його! Поставив руки в боки (як ми це часто робимо) і сказав: “Какоє утро? Доброго ранку!”. Ми всі вибухнули сміхом! Бо знали ж що до чого! Новенькі переглянулись, відповіли “Доброго ранку”, і тут нова порція чергової несподіванки для них – Ахмед подає їм рушники і каже: “Будь ласка, ваші рушники!”. Ми всі сміємось, Ахмед сміється, а ті переглядаються. Чоловік дружині каже:”Ні фіга сєбє, єгіптянін на украінском шпаріт”. А оскільки вони були поряд зі мною, то й розповіла їм про все. З тих пір вони вітались тільки українською.

За ці роки я вже в багатьох готелях Шарму за тією ж схемою і українські канали ввімкнула, і української навчила. Бо, коли в готелях більшість відпочивальників з України, а їм пропонують московську мову та мокшанські телеканали, то не діло.

Звичайно, про це мали б турбуватися наші туроператори, але й з мене корона не впаде, якщо я за них зроблю цю роботу.

Напевне, мені це потрібніше. Бо я не хочу, щоб нас із московитами вважали “аднім наротом” зі спільною московською мовою. Ми – різні. Зовсім різні. І я не стомлююсь, буваючи в різних країнах, розповідати про це і про те, що раша – кіллер і терорист.

Автор: Тамара Лозова

Джерело: uainfo.org
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Оголошення

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: