Влучно:

Свято треба завжди носити з собою. (с) Ернест Хемінгуей

В одній міській кав’ярні сталася маленька, але дуже повчальна історія. Було це в кінці 70-х років

В одній міській кав’ярні сталася маленька, але дуже повчальна історія. Було це в кінці 70-х років
Вам сподобалася ця стаття? Поділіться з друзями!
Подобається?
 

В одній невеликій кав’ярні сталася маленька, але дуже повчальна історія. Було це в кінці 70-х років. І описана вона вперше в одній місцевій газеті, на останній сторінці… Але до сьогодні ця замітка залишається актуальною.

Маленький хлопчик років дев’яти-десяти увійшов в кафе-бар. Він тримався доросло, погляд його був не по-дитячому серйозним. Знайшовши очима вільний столик в самому кутку переповненого залу, він попрямував до нього. Обережно знявши пальтечко і кепку, сів за ще не прибраний після попередніх відвідувачів столик. Він терпляче чекав офіціанта. Через деякий час, поглянувши кілька разів у бік хлопчика і переконавшись, що дитина прийшла абсолютно одна і нікого не чекає, офіціантка неохоче підійшла до столика.

Жінка пропрацювала в цьому кафе кілька років і вік маленького клієнта її явно не тішив. Зал був переповнений. У місті було народне гуляння на честь щорічного свята Святого Миколая. І роботи було хоч відбавляй. Клопоти з дитиною їй були ні до чого.

– Добрий день, – ввічливо сказав хлопчик. – Скільки коштує одна порція шоколадного морозива з горішками?
– Сорок п’ять центів, – відповіла жінка, з помітним нетерпінням в голосі.
Хлопчик витягнув руку з кишені і, розтиснувши кулачок, перерахував свої монетки.
– Вибачте, а скільки коштує просте морозиво… дві кульки? – запитала дитина з невеликим смутком.

Хтось в залі наполегливо кликав офіціанта. Ще кілька нових відвідувачів вже очікували за столиками. Офіціантка почала демонструвати явне невдоволення, розуміючи, що дитина може зайняти у неї багато часу, яке вона з користю для себе може витратити на хороших клієнтів.

– Тридцять центів, – кинула коротко у відповідь офіціантка і спішно прибрала зі столика брудний посуд.
Хлопчик, помітивши нетерпіння жінки, швиденьк перерахував монетки на долоньці.
– Будьте ласкаві, порцію простого морозива – швидко і впевнено промовив він. – Дві кульки … – Про всяк випадок тихо додав хлопчик.

Офіціантка, не мовивши і слова, пішла. Хлопчик терпляче чекав, скромно розглядаючи відвідувачів кав’ярні. Він намагався триматися по-дорослому, приховуючи свою сором’язливість. Нарешті, перед його столиком знову з’явилася офіціантка і, швидким рухом поставивши на стіл креманку з морозивом, кинула на стіл рахунок і швидко зникла. Хлопчик з’їв морозиво і посоромившись облизати креманку, поклав під неї рахунок, а зверху всі свої монетки. Він надів пальто і, зім’явши в руках кепку, деякий час шукав очима погляд офіціантки, бажаючи подякувати її. Але жінка демонстративно не дивилася в його бік. І хлопчик вийшов з кав’ярні, розчинившись в святковій ході…

Як тільки він вийшов, офіціантка попрямувала до його столика, щоб прибрати. І в цей момент вона завмерла, спрямувавши погляд на рахунок під креманкою. Вона повільно розклала вказівним пальцем всі монетки, що лежали на рахунку.

– Боже … – тихо промовила вона, піднісши до обличчя руку, прикривши долонею рот, а потім очі. Коли вона прибрала руку, на її очах з’явилися сльози. Хтось покликав її, і вона спробувала опанувати себе, але знову завмерла, прикриваючи долонею рот і частину зарум’янених щік. Поруч з порожньою креманкою з-під морозива, лежали обережно складені монетки, шістдесят центів, тридцять центів за морозиво і тридцять – її чайові …

Ніколи не робіть поспішних висновків…

Автор: Tatyana Varukha

Джерело: slovomiru.com
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Оголошення