Якось два моряки вирушили в мандрівку світом, щоб знайти свою долю. Припливли вони на острів, де вождь одного з племен мав дві дочки. Старша — красуня, а молодша — не дуже… Один із моряків сказав своєму другові:
— Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуся з дочкою вождя.
— Так, ти маєш рацію, старша дочка вождя — красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір – одружуйся.
— Ти мене не зрозумів, друже! Я одружуся з молодшою донькою вождя.
— Ти, що з глузду з’їхав? Вона ж така не красива.
— Це моє рішення, і я це зроблю.
Друг поплив далі, шукаючи свого щастя, а наречений пішов свататися. Треба сказати, що в племені було заведено давати за наречену викуп коровами. Гарна наречена коштувала десять корів.
Моряк пригнав десять корів і підійшов до вождя.
— Вожде, я хочу одружитися з твоєю дочкою і даю за неї десять корів!
— Це хороший вибір. Моя старша дочка — красуня, розумниця, і вона вартує десяти корів. Я згоден.
— Ні, вожде, ти не зрозумів. Я хочу одружитися з твоєю молодшою дочкою.
— Ти що, жартуєш? Не бачиш, вона ж така не красива.
— Я хочу одружитися саме з нею.
— Добре, але як чесна людина, я не можу взяти десять корів, вона того не варта. Я візьму за неї три корови, не більше.
— Ні, я хочу заплатити саме десять корів.
Вони одружилися. Минуло кілька років, і мандрівний друг, уже на своєму кораблі, вирішив відвідати товариша, що залишився, і дізнатися, як у нього життя. Приплив, іде берегом, а назустріч жінка неземної краси. Він її спитав, як знайти його друга. Вона показала. Приходить і бачить: сидить його друг, довкола дітлахи бігають.
— Як живеш?
— Я щасливий.
Тут входить та сама красива жінка.
— Ось познайомся. Це моя дружина.
— Як? Ти що, одружився ще раз?
— Ні, це та сама жінка.
— Але як це сталося, що так змінилася?
— А ти спитай у неї сам.
Підійшов друг до жінки і питає:
— Вибач за нетактовність, але я пам’ятаю, яка ти була… не дуже. Що сталося, що ти стала такою прекрасною?
— Просто одного разу я зрозуміла, що я вартую десяти корів.
