Іноді мама мимоволі травмує свою дочку, не розуміючи, що шкодить їй. Ці установки живуть в нас поколіннями, і це потрібно змінювати.
Найсерйозніша помилка, яку здійснюють багато мам і бабусь, виховуючи дочку і, відповідно, внучку – це програмують її на якийсь обов’язковий набір навичок і якостей, якими та повинна володіти. «Ти повинна бути милою», «Ти повинна бути поступливішою», «Ти повинна подобатися», «Ти повинна навчитися готувати», «Ти повинна». У самому вмінні готувати немає нічого поганого, але у дівчинки формується хибне мислення: ти будеш мати цінність, тільки якщо будеш відповідати набору критеріїв.
Тут набагато ефективніше і без травм для психіки спрацює особистий приклад: давай разом зваримо смачний суп. Давай разом приберемо в будинку. Давай разом оберемо тобі зачіску. Бачачи, як мама щось робить і отримує від цього задоволення, дочка захоче навчитися цьому.
І навпаки, якщо мама ненавидить якусь справу, то скільки б вона не повторювала, що цьому треба вчитися, у дівчинки буде підсвідоме відторгнення до процесу. А насправді все, чого потрібно, дівчинка все одно навчиться рано чи пізно. Коли їй самій це стане необхідно.
Друга помилка, яка часто зустрічається у вихованні дочок – це важке, засуджуюче ставлення до чоловіків і інтиму, яке їй транслюється матір’ю. «Їм усім одного треба», «Дивись, поматросив і покине», «Головне – в подолі не принеси», «Ти повинна бути недоступною». В результаті дівчинка росте з відчуттям, що чоловіки – це агресори і насильники, що секс – це щось брудне і погане, чого варто уникати.
При цьому її тіло з віком почне посилати їй сигнали, почнуть вирувати гормони, і це внутрішнє протиріччя між забороною, що виходить від матері, і бажанням, що йде зсередини, теж дуже травматичне.
Третя помилка, яка дивним чином контрастує з другою – ближче до 20 років дівчинці повідомляють, що її формула щастя складається з «вийти заміж і народити». Причому в ідеалі – до 25 років, інакше буде пізно. Вдумайтеся: спочатку в дитинстві їй говорили, чому вона повинна навчитися (список), щоб вийти заміж і стати мамою, потім кілька років їй транслювали думку про те, що мужики – споживачі, а секс – бруд, і ось знову: вийди заміж і народи .
Це парадоксально, але часто саме такі суперечливі установки матері озвучують дочкам. Результатом стає страх перед відносинами як такими. І серйозно зростає ризик втрати себе, втрати зв’язку зі своїми бажаннями і усвідомленням, чого ж насправді хоче дівчина.
Четверта помилка – це гіперопіка. Зараз це велика біда, матері все частіше прив’язують дочок до себе і оточують такою кількістю заборон, що страшно стає. Гуляти не ходи, з цими не дружи, телефонуй мені кожні півгодини, де ти знаходишся, чому запізнилася на 3 хвилини.
Дівчаткам не дають ніякої свободи, не дають права приймати рішення, тому що ці рішення можуть виявитися помилковими. Але це нормально! У 14-16 років у нормального підлітка йде процес сепарації, він хоче все вирішувати сам, і (за винятком питань життя і здоров’я) йому потрібно давати таку можливість.
Тому що якщо дівчинка виросте під маминою гіперопікою – за неї все і завжди будуть вирішувати інші люди.
П’ята помилка – формування негативного образу батька. Неважливо, присутній батько в родині або мати виховує дитину без його участі, неприпустимо перетворювати батька в демона. Не можна говорити дитині, що його недоліки – це погана спадковість по батьківській лінії.
Не можна очорняти батька, яким би той не був. Якщо він і насправді був «поганим», то матері варто визнати і свою частку відповідальності за те, що вона вибрала саме цю людину в батьки своїй дитині. Це була помилка, тому батьки розлучилися, але не можна перекладати на дівчинку відповідальність за того, хто взяв участь в зачатті. Вона тут точно не винна.
Шоста помилка – тілесні покарання. Звичайно, бити не можна ніяких дітей, ніколи, але варто визнати, що дівчаток це травмує сильніше. Психологічно дівчинка швидше скочується з нормальної самооцінки в позицію приниженої і підлеглої. А якщо фізичне покарання виходить від батька – це майже напевно призведе до того, що в партнери дівчинка вибиратиме агресорів.
Сьома помилка – скупість на похвалу. Дочка повинна рости, постійно чуючи, що вона найкрасивіша, найулюбленіша, най-най.
Це сформує здорову, нормальну самооцінку. Це допоможе дівчинці вирости з почуттям задоволення собою, прийняття себе, любові до себе. Це запорука її щасливого майбутнього.
Восьма помилка – з’ясування відносин при дочці. Ніколи батьки не повинні влаштовувати сварки при дітях, це просто неприпустимо. Особливо якщо мова йде про особисті якості матері і батька, взаємні звинувачення. Дитина не повинна цього бачити.
А якщо вже так сталося, батько й мати повинні вибачитися і пояснити, що не впоралися з почуттями, посварилися і вже помирилися, і головне – дитина тут ні при чому.
Дев’ята помилка – неправильне проживання пубертату дівчинки. Тут дві крайності: дозволити все, аби не втратити контакт, і заборонити все, щоб «не втратити». Як то кажуть, обидва “гірші”.
Єдиний спосіб подолати цей важкий для всіх період без жертв – твердість і доброзичливість. Твердість – у відстоюванні меж дозволеного, доброзичливість – у спілкуванні. Для дівчаток в цьому віці особливо важливо, щоб з ними багато говорили, розпитували, відповідали на ідіотські питання, ділилися своїми спогадами. І реагувати потрібно спокійніше, ніколи не використовувати ці розмови проти дитини. Якщо цього не зробити зараз – близькості вже не буде ніколи, а доросла дочка скаже: «Я ніколи не довіряла матері».
Нарешті, остання помилка – невірна установка на життя. Дівчаткам ні в якому разі не можна говорити, що їх життя повинне мати якісь пункти. Заміж, народити, схуднути, не погладшати і так далі.
Дівчинку треба налаштовувати на самореалізацію, на вміння слухати себе, на можливість займатися тим, що їй подобається, що у неї виходить, на задоволення від самої себе, незалежність від чужих оцінок і громадської думки.
Тоді виросте щаслива, красива, впевнена в собі, готова до повноцінних партнерських відносин жінка.
