Моя бабуся не чула про Далі.
Жила серед природи.
Була серед землі.
Не знала про масонів, не відала про Рільке.
У свято йшла до дзвонів.
У храм, як в книгах Вільде.
Не мала навіть перснів, сережок і намиста.
Була собі звичайна.
Думками чиста-чиста…
Читала рідко-рідко, писала з помилками.
В суботу готувала пампушки із вишнями…
Не плакала.
Охоче ділилася думками.
Не мріяла нізащо.
Без лірики, без драми…
Роботою хотіла наповнитись без міри.
Мобільних не носила.
Жила собі по вірі.
Моя бабуся знала про тяжке, про страшнюче.
Як добре, що не бачить, як зараз нам гнітючо!
Проблеми побутові і гроші, щоб до церкви.
І, щоб було готове все для простого – смерті.
Давно нема бабусі.
Лишилась лише пам’ять.
І щось таке приємне.
І щось таке духмяне.
…Я знаю про ван Гога.
І я люблю читати.
От лиш не вмію жити.
І як вона – літати…
Ганна Савчук.
