“Я чекатиму! Чуєте?” – Щемливий вірш Каті Бльостки, від якого аж сльози по щоках…

Я – дім осиротілий, хоч офіційно вцілівший
Колись тут жили люди,а зараз – лиш миші
Ось мої стінИ чотири і вікна у скотчі
Об них вчора бився вітер і співав пів ночі
Він наспівував про кулі, що за нього швидші
Він насвистував про землі – дальні, дивні, інші…
Він заводив про героїв – дух за сталь міцніший
А я плакав, пригадавши як було раніше
Ранок…
Сирники…
Кава…
на кухні бесІди…
Світло…
Кіт…
Нові штори…
У гості сусіди…
Ґанок…
Пасха…
і вікна,
що треба помити…
Діти…
Їм жити…
Любити…
Радіти…
Я чекатиму! Чуєте? Повертайтеся навесні
Змиють біль мій нестерпний теплі дощі, рясні
Не зруйнують війнИ пожежі віру мою
Я чекатиму вас, люди. Я вцілію. Я стою.

Катя Бльостка